Громадська організація «Примножимо славу Придніпров’я» із січня до травня 2019 року проводила конкурс поетичної творчості серед учнівської, студентської та робітничої молоді . Мета конкурсу – залучення молоді до творчості і збагачення культурної скарбниці рідного краю.
Студентка нашого інституту Убієнних Яна подала свої вірші на конкурс. І от настав час підбиття підсумків. Якою ж була радість дівчини, коли організатори повідомили, що вона посіла почесне 2 місце! Всього в конкурсі взяли участь 42 автори з усієї області, серед яких 23 представники Кривого Рогу. І студентка ДЮІ МВС України виявилася серед найкращих! 29 червня у приміщенні обласної бібліотеки молоді ім. Свєтлова в м. Дніпро відбулося урочисте зібрання, присвячене врученню нагород переможцям конкурсу молодих поетів.
Щиро вітаємо нашу переможницю, Убієнних Яну, і зичимо їй наснаги, творчих злетів і нових перемог!
Насамкінець пропонуємо увазі читачів тексти віршів, що подавалися на конкурс:
***
Про що шепоче степ?
Я закриваю очі:
Нехай же розповість
Мені він свій секрет.
Нехай покаже сни,
Що бачить їх щоночі,
А може то й не сни…
Про що ж шепоче степ?
І чую гуркіт я:
Чи то Дніпро вирує?
Чи не помітила,
Як почалась гроза?
То степ розповідає
Краю мого історію –
Ось вже переді мною
Справжнісінький козак!
І враз змінився гуркіт
На брязкіт залізниці,
Поєднаний із шумом
Видобувних машин.
А далі йшли пісні
І низкою картини,
Уривки з книг… І я
Захоплена всім тим!
Який багатий край,
Які живуть тут люди –
Чарує знов мене
Наш степ прадавньо-вічний!
***
Мій Придніпровський край,
Земля моїх батьків,
Широкий степ, чаруюче узлісся!
Торкається душі і залишає слід
В моєму серці та пташина пісня,
Що чула я її, як ще була мала,
Як йшла, росу збиваючи ногами,
По стежці, що веде до рідного гнізда,
Яку мені вказали тато й мама…
Мій Придніпровський край,
Мій Кривий Ріг,
Де б не була я, де б я не спинилась,
Завжди я пам’ятатиму
Один з поміж усіх – батьківський дім
І пісню ту, що в серці залишилась…
***
Закриєш очі, зробиш вдих,
Проникнуть в розум крики,
А з ними постріли дзвінкі –
Не допоможуть ліки!
Там танки сунуть по кістках,
Сковує ланцюгами страх,
Що душу ніде діти.
І в ті страшні часи війни
Ми вижили й перемогли,
Ми скинули кайдани –
Спасибі, ветерани!
Спасибі тим, хто воював,
Хто землю рідну захищав,
Та зараз вже не з нами…
Палає вічний вам вогонь,
І серце болем крає.
Як глянуть очі, в той же час
серденько пригадає.
Низьку вам шану віддаєм,
Щоб не боліли рани…
Помовчимо, і скажемо:
«Спасибі, ветерани!
***
Ми Богу дякуємо, що живем!
Надії наші також мають силу…
Змінився час, та що ми бачимо тепер?
Над нами ворог знов розправив чорні крила.
Ті, що ще вчора браттями були,
Сьогодні вже до нас прийшли з війною…
Ще вчора ти казав нам, що ти – друг,
Чому ж тепер на друзів підіймаєш зброю?
Як сталось так, що багатьом за дім
Тепер лиш тільки сховища лишились?
За рідну землю ми йдемо на герць!
Не дочекаєтеся, ні! Ми не спинились!
Сини народу гордого хіба
Перед ворожим встануть на коліна?
Спитають: «Звідки ж ви взялись такі?»
Почують: «Наша ненька – Україна!»
Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін
