«Вели́кдень», «Воскресі́ння Христо́ве», «Пасха» -найдавніше  християнське свято, головне свято богослужебного року, що встановлено на честь Воскресіння Ісуса Христа.

На теренах України святкувати Великдень, як Воскресіння Ісуса почали ще наприкінці першого тисячоліття, із запровадженням християнства. Обидва свята збігалися у часі (весна, рівнодення) і стосувалися відродження життя і надій. З роками чужорідне свято стало частиною місцевої культури, замінивши місцеві звичаї та адаптувавши місцеві обряди й атрибутику.

Ісус Христос, за біблійним сюжетом, воскрес рано-вранці, і Воскресіння супроводжувалося великим землетрусом: янгол небесний відвалив камінь від дверей гробу Господнього. На світанку жінки-мироносиці Марія Магдалина, Діва Марія, мати Якова та Соломія прийшли до гробу з пахучими оліями, аби за звичаєм намастити ними тіло Ісуса, але побачили відвалений камінь і порожню труну. Тоді схвильованим жінкам з'явився янгол і сповістив про Воскресіння Господнє.

Пасха

Слово «Пасха» походить від назви старозаповітного свята песах, що святкували юдеї в пам'ять про звільнення від єгипетського полону. Пасхальне ягня в юдеїв стало прообразом Христа, тому Христос іменується ще Агнцем Божим (Ягня Боже), Агнцем Пасхальним (Ягня Пасхи), Пасхою.

Підготовка до свята

До Великодня віряни готуються впродовж семи тижнів Великого Посту — одного з найсуворіших постів — саме стільки часу провів Ісус Христос у пустелі. Уважається, що у ці дні душа вірянина має співчувати стражданням Господа, котрі пережив Ісус Христос у людській подобі в останні дні. Ці сім тижнів називаються «седмицями» (тижнями). Останній тиждень перед Великоднем називається Страсна Седмиця (Страсний тиждень).

Особливе значення має Великий четвер — день, коли Ісус разом зі своїми учнями під час Таємної Вечері розділив останню трапезу. Цей день іще називають Чистий Четвер, і всі православні по можливості намагаються причаститися. Увечері в церкві читають 12 Євангелій, де розповідається історія Христових Страждань.

У Страсну П'ятницю з церкви виносять плащаницю — шматок тканини, в яку було загорнуте тіло Христа після зняття з хреста, та на котрій зображено його у труні. Традиція ця повстала з метою нагадування про Туринську плащаницю. Під час богослужіння плащаницю обносять навколо церкви тричі, що символізує сходження Христа. 

У Велику Суботу зранку відбувається особлива служба, яка з'єднана з Пасхальною Вечірнею. На ній читається 15 пасхальних паремій з особливими святковими приспівами («поим Господеви: славно бо прославися»). Після їх читання читається прокимен «Вся земля» і Апостольське послання, але замість звичного «Алілуйя» швидко закриваються царські врата, повністю закривається завіса, і священики міняють буденне вбрання на святкове. Відтоді розпочинається поглиблене очікування Великодньої радості.

У ніч Воскресіння Христа проводиться святкове богослужіння (Великодня Заутреня і Божественна Літургія), святяться паски, яйця та інші страви. Таким чином церкваблагословляє вірян після тривалого посту знову вживати «скоромне», себто їсти непісні страви. Багатий великодній стіл — символ небесної радості і символ вечеріГосподньої (див. «Сіонська світлиця», «Тайна вечеря»).

Дата святкування

Дата Великодня має випадати на першу неділю після першого весняного повного місяця, яка наступає після весняного рівнодення. Якщо станеться так, що на цю неділю припаде і єврейська Пасха, то святкування Великодня переноситься на наступну неділю. Щоб уникнути помилки при визначенні Великодньої неділі, постановлено також,що єпископ Александрії повинен повідомляти дату Великодня щороку наперед.

Українські великодні звичаї

У великодніх звичаях, відомих, головним чином, із записів очевидців XIX—XX ст., знаходяться сліди трьох різних, нашарованих один на одному, культів — культу роду, культу весняного сонця і культу Христа, що приніс людству ідею Воскресіння — ідею духовного й фізичного відродження. Вірування, спільне всім слов'янам, що на Великдень «сонце грає», чи «гуляє», хоч його і приймають за атрибут християнського свята, бо, мовляв «цього дня все веселиться на небі й на землі», було, мабуть, одною з основніших ідей весняного свята сонця, з якої випливали й дальші, на кшталт того, що «під Великодню неділю не вільно спати», бо «той, хто спить, своє щастя проспить».

Великодня Служба Божа триває всю ніч. Її найурочистіший момент настає опівночі, коли священик сповіщає «Христос воскрес!», а всі присутні відповідають «Воістину воскрес!» Після служби процесія тричі обходить навколо церкви — хресний хід, а потім починає процес освячення обрядових пасхальних страв: пасок, крашанок, ковбас, хрону та інших страв (залежно від місцевості). Господині збирають їх у кошики, прикрашені вишиваними рушниками, барвінком і свічками. Після церковної служби розходяться по домівках і починають «розговлятися».

На Великдень всі мають веселитися, бо хто буде сумувати в цей день, сумуватиме і весь рік. Якщо хтось помирає на Великдень, то вважається, що його щаслива душа піде просто до неба, бо того дня «небо отворено». Після розговін починали дзвонити на дзвіниці, а хто перший задзвонив, той найперший обробить жнива і буде в нього найкраще збіжжя. Дзвонили в дзвони ввесь день, а потім ще й другого та третього дня.

Також цей день називають Світлий Понеділок. За древнім повір'ям, треба спостерігати за погодою в понеділок — наприклад, якщо понеділок дощовий, то можна очікувати і дощове літо.

За інтернет-ресурсами

Відділ комунікації та міжнародних зв’язків

ДЮІ МВС України