За біблійними переказами, цього дня Діва Марія народила Ісуса Христа. У Вифлеємі, у яслах, з’явився на світ Син Божий. Звістку про народження Божого Сина пастухам принесли ангели. Пізніше прийшли волхви-мудреці зі Сходу, які про появу Месії знали з легенд. Дорогу до міста їм вказала яскрава зірка. За вченням Церкви, народження Ісуса Христа відкрило можливість для спасіння душі та вічного життя для кожного християнина.

25 грудня Різдво святкує Римо-Католицька Церква, більшість протестантських Церков, а також богато православних – включаючи Константинопольську (крім Афону), Антиохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську й Грецьку.

У ніч із 24 на 25 грудня в римо-католицьких храмах України відбуваються урочисті богослужіння. Головна церемонія проходить у Ватиканському соборі Святого Петра. Цю службу, яку транслюють телевізійні канали світу, очолює Папа Римський.

24 грудня католики латинської традиції та інші християни, які керуються Григоріанським та Новоюліанським календарями, мають Святу Вечерю. Святий вечір — це власне останній день чотиритижневого посту, який передує Різдву.

Ввечері 24 грудня, коли загоряється перша зірка, що колись вказала дорогу мудрецям до новонародженого дитяти, родини збираються за святковим столом. Перед початком трапези читається уривок з Євангелія, співається перша колядка, потім усі переломлюють різдвяний хліб — облатку, що символізує радість свята, яке наближається. Облатки освячуються в храмах під час посту перед Різдвом.

На скатертину обіднього столу іноді кладуть декілька джгутів сіна — як нагадування про Вифлеємські ясла. Крім куті, на столі обов’язково стоять 12 пісних страв. В кінці Святвечора традиційно співають колядки та йдуть до храму на святкову різдвяну Месу.

Церковні і народні звичаї гармонійно сплелися у святкуванні Різдва. В католицьких країнах добре відомий звичай колядування - ходіння по домівках дітей та молоді з піснями і добрими побажаннями. У відповідь колядники отримують подарунки: ковбасу, смажені каштани, фрукти, яйця, пиріжки, солодощі та інше, скупих господарів висміюють і загрожують їм бідами. У процесіях беруть участь різні маски, ряджені в шкури тварин, це дійство супроводжується гучним веселощами. Звичай цей неодноразово засуджувався церковною владою як язичницький, і поступово з колядками стали ходити тільки до родичів, сусідів і близьких друзів.

Про пережитки язичницького культу сонця в різдвяних святках також свідчить традиція запалювання обрядового вогню в домашньому вогнищі - «різдвяне поліно». Поліно урочисто, дотримуючись різних церемоній, вносили до хати, підпалювали, одночасно промовляючи молитву і вирізаючи на ньому хрест (спроба примирити язичницький обряд з християнською релігією). Поліно посипали зерном, поливали його медом, вином і маслом, клали на нього шматочки їжі, зверталися до нього як до живої істоти, піднімали на його честь келихи вина.

У дні святкування Різдва встановився звичай заломлювати «різдвяний хліб» - особливі прісні облатки, які освячуються в храмах під час Адвенту, - і їсти його як перед святковою трапезою, так і під час привітань один одного зі святом.

Характерним елементом свята Різдва є звичай встановлювати в будинках вбрані ялинки. Ця язичницька традиція зародилася у німецьких народів, в обрядовості яких ялина була символом життя і родючості. З поширенням християнства серед народів Центральної та Північної Європи прикрашена різнокольоровими кульками ялина знаходить нову символіку: її почали встановлювати в будинках 24 грудня як символ райського дерева з рясним плодами.

Відділ комунікації та міжнародних зв’язків
 (за матеріалами електронних ЗМІ)